Месяц: Апрель 2010

Сподобався заклик з одного блогу щодо дитячих книжечок. Школярики, шліть свої малюнки з улюблених книжок!!!! )))

 

 

 

 

 

» Лист до дітей в одній важливій справі. 

Дівчата й хлопці!

Малі й великі! Ті, що вже виросли, й ті, які ще ростуть!

Пишу Вам цього листа, бо думаю, що треба нам з вами відновити справедливість.

Останнім часом дорослі нарікають, що ми мало читаємо. Всі нарікають: і батьки, і вчителі, й бібліотекарі. Навіть по радіо про це інколи кажуть.

Але ж це не зовсім правда: ми любимо читати. Просто часу не завжди вистачає, щоб читати багато. Адже так само, як в дорослих, у нас є багато серйозних справ: спортивні секції, заняття з музики, танців; уроки, звичайно. Ну, інколи там хочеться посидіти за комп’ютером чи подивитись телевізор. Це теж буває. І на свіжому повітрі гуляти треба – корисно ж. Але хоч які ми зайняті, книжки все одно читаємо. Просто одні подобаються нам більше, другі – менше. Деякі можуть взагалі не подобатись: такі не хочеться читати. А хіба в дорослих не так само? Та в кожного з нас, до речі, як і в них, є книжки, які ми дуже-дуже любимо (у когось це вірші, у когось – проза).

На доказ цього пропоную, щоб кожен намалював до улюбленої книжки малюнок.

На звороті малюнка напишімо:

1) ім’я автора і назву книжки;

2) своє ім’я та вік;

3) свою поштову адресу.

Свої малюнки шліть мені. Я передам їх дитячій письменниці Оксані Кротюк. А вона всю нашу пошту гарно опрацює і розкаже по радіо про те, які книжки ми любимо читати. Скажуть про це і на одному дуже серйозному симпозіумі, що його присвячено дитячому читанню.

І хоч цей конкурс ми влаштовуємо самі, без дорослих, призи однак будуть.

Десятеро переможців отримають в подарунок цікаві книжки від Міжнародного благодійного фонду «СМОЛОСКИП».

Але пам’ятаймо, щоб усе було по-чесному,

улюблену книжку треба назвати самому, не питаючи порад у дорослих.

Малюнки надсилайте до 15 травня на адресу:

Конкурс «Моя улюблена книжка»

Національний музей літератури України

вул. Богдана Хмельницького, 11

м. Київ

01030

З повагою до всіх, хто любить читати,

Михась Буквочка, київський школяр»

Моя донька обожнює читати. Я вже багатенько книжечок купила, багато вона взяла в бібліотеках, але.. останній прецедент з нашою вчителькою мене просто розсмішив.

Чесно кажучи… я не читала ПІнокіо. Ну… дивилася мультик, фільм — це да. А книгу в руки не брала. В дитинстві читали «Буратіно», а потім виросли і … якось не склалось.

«Пінокіо» ж доні задали почитати за програмою. Але.. про це вона згадала тільки за один день до того, як потрібно було вже йти, зі знанням цього твору, на урок.

Де було ввечері взяти книгу? Спитали у друзів — нема. І… врятував нас Інтернет. Покопирсавшись в Інеті, згадавши всі можливі теги для пошуку мама (я) знайшла текст книжки. Текс збегігався в форматі тхт, був без малюнків і затянув аж на 72 сторінки 🙂

Але, розуміючи свою провину за несвоєчасність читатання, Настуня почала читати. Більшу половину твору прочитала ввечері, а сторінок 20- вранці. 🙂

Встигла. Отримала свою 12 за читання і була дуже довольна собою. Але до чього  я то веду?

Нещодавно в нашому класі презентували якусь творчу роботу: потрібно було щось зробити з казками. Моя доня обрала Пінокіо. Але коли вчителька на уроці сказала, що казки «Пінокіо» і «Буратіно » схожі…Настуня заперечила. Коли моя донечка сказала вчительці, що прочитала  цей з компа, а текст скачала мама з Інету… вчителька тіьки змогла сказати: «Ваша родина просто помішена на Інтернеті».

Стало смішно. Яка різниця, як саме отримуємо книжки: на папері, чи в ел. вигляді… головне — діти мають читати.

А щодо вчительки… мабудь сумно. Вона може і не знає про можливості сучасних технологій. В нашому класі вони ніяк не використовуються.

 

ОТ так 🙂